Компенсація за відпустку: платити чи не платити?

У статті розглядаємо два питання. 
Як діяти роботодавцю, якщо родина померлого працівника звертається за компенсацією відпустки, яку він не використав. 
Як працівнику заздалегідь подбати про компенсацію за невикористану відпустку, що виплачується на момент звільнення.
Серед питань, з якими стикається роботодавець, коли помирає працівник, – виплата грошової компенсації за не використані ним відпустки. Це питання не врегульовано трудовим законодавством, тому потребує додаткового вивчення.
Ми звикли вважати, що в цьому випадку застосовуються норми ч. 6. ст. 83 КЗпП України та ст. 24 ЗУ «Про відпустки», згідно з якими в разі смерті працівника членам його сім’ї виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні відпусток:
– щорічної основної;
– додаткових відпусток (якщо працівник має дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи);
– згідно з колективним договором (відпустка за ненормований робочий день, роботу за комп’ютером, у шкідливих умовах тощо).
Такі норми є безспірними, коли йдеться про грошову компенсацію за два минулі роки роботи працівника. Адже відповідно до вимог ст. 80 КЗпП України та ст. 11 ЗУ «Про відпустки» забороняється ненадання працівнику щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років поспіль.
У разі звільнення працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення (ст. 116 КЗпП України). Обов’язок щодо виплати грошової компенсації за невикористану відпустку в разі звільнення працівника покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про виплату такої компенсації.
Водночас у разі, якщо міжнародний договір чи міжнародна угода, в яких бере участь Україна, встановлює інші правила, ніж ті, що містить законодавство України про працю, тоді потрібно застосовувати правила міжнародного договору або міжнародної угоди (ст. 8-1 КЗпП України).
Законом України від 29.05.2001 № 2481-111 ратифіковано Конвенцію Міжнародної організації праці № 132 від 1970 року про оплачувані відпустки. Згідно зі ст. 12 цієї Конвенції угоди про відмову від права на мінімальну щорічну оплачувану відпустку чи про невикористання такої відпустки із заміною її компенсацією чи іншим чином визнаються недійсними чи забороняються. Це правило є обов’язковим для виконання на території України.
Саме з огляду на ці загальні положення про неможливість заміни відпустки компенсацією в абз. 4 п. 23 Пленуму Верховного Суду України (ВСУ) у постанові від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» (далі – Пленум ВСУ про оплату праці) визначено: розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, потрібно виходити з того, що згідно зі ст. 83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної чи додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст. 182-1 КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи. А під час роботи – лише за частину невикористаної відпустки. Але за умови, якщо тривалість вже використаних працівником щорічної чи додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та якщо працівник досяг 18-річного віку.
В абз. 4 п. 23 Пленуму ВСУ про оплату праці зазначається, що відпустки за попередні роки, якщо працівник через незалежні від нього причини (не з його вини) їх не використав, а також відпустки за 2 роки, що передували звільненню, за ці дні невикористаної відпустки суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію з роботодавця. Тобто питання виплати грошової компенсації залежить від причини, через яку працівник не використав ці відпустки.
Працівник під час звільнення (або в разі смерті працівника – члени його сім’ї) має(-ють) складне завдання довести: через чию саме вину не використано право на щорічні й додаткові відпустки та вказати причини. Водночас потрібно надати роботодавцеві (якщо він не погоджується виплачувати цю грошову компенсацію добровільно) або суду належні докази, що вини працівника в такому невикористанні ним відпусток немає. Докази мають бути задокументовані в установленому законодавством порядку.

Любов Машевська, адвокат, канд. юрид. наук

Повний текст статті читайте у паперовій версії журналу № 4/2020.

ВСЕ ПРО СЛУЖБУ ОХОРОНИ ПРАЦІ: структура, функції, підпорядкування

З якими проблемами стикаються роботодавці, організовуючи службу охорони праці на підприємстві? Чи може фахівець з ОП бути керівником відділу без підлеглих? І кому він повинен підпорядковуватися?

Обов’язок, а не право
Створення безпечних та нешкідливих умов праці є обов’язком роботодавця перед працівниками, який випливає безпосередньо із закону і виникає з моменту укладення трудового договору. Проте забезпечення належних умов праці – це не разова дія, а постійний процес убезпечення виробництва від впливу шкідливих чинників. І саме тому роботодавець особисто і безпосередньо не в змозі забезпечити постійного додержання такої вимоги законодавства. Хоча в змозі її виконати опосередковано – за допомогою належної організації виробничих процесів та призначення на відповідні посади спеціально підготовлених осіб, які б відповідали за охорону праці (далі – ОП) на підприємстві. Йдеться про службу ОП, або спеціалістів з ОП.
Варто сказати, що призначення таких осіб на посади є не правом, а обов’язком роботодавця, який передбачено Законом України «Про охорону праці» (далі – Закон).
Згідно зі ст. 13 Закону роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у сфері ОП, для чого він забезпечує функціонування системи управління ОП, зокрема створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань ОП, затверджує інструкції про їхні обов’язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює додержання інструкцій.
Таким чином, роботодавець повинен не тільки створити відповідні служби на підприємстві, а й призначити на посади спеціально підготовлених осіб, здатних ефективно виконувати обов’язки щодо ОП на виробництві.

Кількість має значення
Створюючи службу ОП, слід керуватися вимогами, закріпленими у Типовому положенні.
Згідно з пунктом 1.1 Типового положення, службу ОП створює роботодавець для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям у процесі трудової діяльності.
У нормотивно-правових актах диференційовано вимоги щодо створення служб та призначення відповідальних осіб за ОП залежно від кількості осіб, які працюють на підприємстві. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону, на підприємстві з кількістю працівників 50 і більше осіб роботодавець створює службу ОП відповідно до типового положення, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері ОП, тобто Типовим положенням про службу охорони праці, затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці України від 15.11.2004 № 255 (далі – Типове положення).
На підприємстві з кількістю працівників менше 50 осіб функції служби ОП можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.
На підприємстві з кількістю працівників менше 20 осіб для виконання функцій служби ОП можуть залучатися сторонні спеціалісти, які мають відповідну підготовку, на договірних засадах.
Роботодавець повинен бути заінтересованим у створенні служби ОП на підприємстві насамперед тому, що належне виконання посадових обов’язків спеціалістами з ОП допоможе:
– мінімізувати пов’язані з виробничим процесом ризики здоров’ю та життю працівників, а також майну підприємства;
– дасть змогу своєчасно проводити відповідні інструктажі з ОП та реагувати на виявлені потенційні джерела небезпеки, що дасть змогу звести до мінімуму ризик притягнення роботодавця до юридичної відповідальності за порушення вимог щодо ОП.

Михайло Голядинець, юрист

Повний текст статті читайте у паперовій версії журналу № 4/2020

Поведінковий вибір як частина культури безпеки.

Запрошуємо на безплатний вебінар   Вебінар

Дистанційна освіта

Дистанцiйне навчання — це форма навчання з використанням комп’ютерних і телекомунiкацiйних технологiй, якi забезпечують iнтерактивну взаємодiю викладачiв та студентiв на рiзних етапах навчання i самостiйну роботу з матерiалами iнформацiйної мережi.

Як це працює?

У наш час Інтернет-технологій багато аспектів нашого життя переноситься в мережу, прискорюючи тим самим темпи розвитку інформаційного суспільства і долаючи географічні бар’єри. Не стає виключенням і освіта. Зараз вже не обов’язково знаходитись поруч з викладачем. Достатньо великий час існує заочна форма навчання студентів. Але її можливості дуже обмежені. Інтернет дає змогу розширити їх, зробити заочне навчання справді повноцінним та всеохоплюючим.

Дистанційне навчання – сукупність наступних заходів:

• засоби надання учбового матеріалу студенту;
• засоби контролю успішності студента;
• засоби консультації студента програмою-викладачем;
• засоби інтерактивної співпраці викладача і студента;
• можливість швидкого доповнення курсу новою інформацією, коригування помилок.

У наш час в умовах економічних відносин і жорсткої конкуренції на ринку праці особливе значення мають знання, навички та досвід. Фахівець XXI століття - це людина, яка вільно володіє сучасними інформаційними технологіями, постійно підвищує і вдосконалює свій професійний рівень. Придбання нових знань і навичок, практично корисних і застосовуваних у роботі в епоху інформаційного суспільства значно розширює можливості самореалізації і сприяє кар'єрному росту. Проте одною з головних перешкод, що виникає на шляху тих, хто бажає продовжити навчання (враховуючи, що більшість з них вже працює), є брак часу. Більшість не має можливості приїжджати кожного дня на заняття до навчального закладу. Іншою значною перешкодою є відстань. Якщо навчальний заклад розташований в іншому місті, часто відвідувати заняття також незручно і дорого.

"Класична" заочна форма навчання часто не виправдовує свого призначення. Знання, що отримує студент, часто є поверховими, а самі заняття непродуктивними. Крім того, навчальний процес продовжується досить довго.

Які переваги дистанційних курсів?

• гнучкість – можливість викладення матеріалу курсу з урахуванням підготовки, здібностей студентів. Це досягається створенням альтернативних сайтів для одержання більш детальної або додаткової інформації з незрозумілих тем, а також низки питань –підказок тощо;
• актуальність – можливість упровадження новітніх педагогічних, психологічних, методичних розробок;
• зручність – можливість навчання у зручний час, у певному місці, здобуття освіти без відриву від основної роботи, відсутність обмежень у часі для засвоєння матеріалу;
• модульність – розбиття матеріалу на окремі функціонально завершені теми, які вивчаються у міру засвоєння і відповідають здібностям окремого студента або групи загалом;
• економічна ефективність – метод навчання дешевший, ніж традиційні, завдяки ефективному використанню навчальних приміщень, полегшеному коригуванню електронних навчальних матеріалів та мультидоступу до них;
• можливість одночасного використання великого обсягу навчальної інформації будь-якою кількістю студентів;
• інтерактивність – активне спілкування між студентами групи і викладачем, що значно посилює мотивацію до навчання, поліпшує засвоєння матеріалу;
• більші можливості контролю якості навчання, які передбачають проведення дискусій, чатів, використання самоконтролю, відсутність психологічних бар’єрів;
• відсутність географічних кордонів для здобуття освіти. Різні курси можна вивчати в різних навчальних закладах світу.

На Заході ця форма з'явилася вже досить давно і має велику популярність серед студентів через її економічні показники і навчальну ефективність. Дистанційну форму навчання ще називають "освітою протягом усього життя" через те, що більшість тих, хто навчається, - дорослі люди. Багато хто з них вже має вищу освіту, проте через необхідність підвищення кваліфікації або розширення сфери діяльності у багатьох виникає потреба швидко і якісно засвоїти нові знання і набути навички роботи. Саме тоді оптимальною формою може стати дистанційне навчання.

Як організовано дистанційне навчання?

У системі дистанційного навчання виділені 4 типи суб'єкта:

1. Студент - той, хто навчається.
2. Тьютор - той, хто навчає.
3. Організатор - той, хто планує навчальну діяльність, розробляє програми навчання, займається розподіленням студентів за групами і навчальним навантаженням на тьюторів, вирішує різні організаційні питання.
4. Адміністратор - той, хто забезпечує стабільне функціонування системи, вирішує технічні питання, слідкує за статистикою роботи системи.

Дистанційні курси

Важливим елементом дистанційного навчання є дистанційний курс (ДК). Ще до початку навчання тьютори розробляють ДК за своїми предметами. В процесі навчання курси можуть змінюватися і доповнюватися. Кожний викладач має змогу сам вирішувати, як буде виглядати ДК і які мультимедійні елементи в ньому будуть застосовуватися. Міра і спосіб використання комп'ютерних технологій при підготовці ДК значно впливає на ефективність його засвоєння. Світовий досвід показує, що використання динамічних об'єктів для створення наочних моделей процесів, адаптивне моделювання студента в багатьох випадках значно підвищує навчальний ефект.

Курс розбивається на розділи, які потрібно проходити у визначений час. За матеріалом розділів тьютори створюють і призначують тести і завдання, які також потрібно вчасно проходити. Тьютор має можливість призначувати спеціальні перевірочні (граничні) тести за відповідними розділами курсу. Тьютор може призначувати завдання для підгруп студентів, тоді завдання вирішується колективно. Взаємодія між суб'єктами системи дистанційного навчання здійснюється за допомогою системи індивідуальних гостьових книг, форумів, чатів та електронної пошти.

Для організації дійсно ефективного навчального процесу дистанційного навчання необхідна систематична робота з оболонкою як студента, так і тьютора майже кожного дня на протязі всього терміну навчання.

Джерело: http://vnz.org.ua/dystantsijna-osvita/pro

Роз’яснення від спеціаліста щодо поведінки на робочих місцях у період карантину

Начальник відділу з питань гігієни праці Управління Держпраці у Волинській області Світлана Шеремета надає роз′яснення щодо вимог профілактичних заходів на робочих місцях для запобігання поширенню коронавірусної інфекції.

Карантин — адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб (ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-ІІІ).

Карантин встановлюється на період,  необхідний для ліквідації епідемії  чи  спалаху  особливо небезпечної інфекційної хвороби.  На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств,  установ,  організацій,  вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.

Основними принципами профілактики інфекційних хвороб є дотримання підприємствами,   установами,  організаціями незалежно від форм власності та громадянами санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних  правил  і  норм при здійсненні будь-яких видів діяльності.

Усі пам’ятають знайомий з дитинства вислів «Чистота — запорука здоров′я!»

      Основні поради щодо поведінки у період карантину на робочих  місцях:

• верхній одяг зберігайте в окремій закритій шафі, яка використовується тільки для верхнього одягу;
• перед роботою ретельно помийте руки з милом, а тоді обробляйте їх спиртовмісним антисептиком. На сьогоднішній день  це обов’язкова процедура в разі будь-яких контактів із (потенційно) забрудненими об’єктами. Особливу увагу приділіть нігтям (там накопичується найбільше бруду).
• у разі частого користування антисептиком застосовуйте крем для рук, щоб уникнути підсушування та утворення тріщин шкіри,через які можливе інфікування вірусом COVID-19;
• робоче місце, стіл, клавіатуру, «мишку», відкриті полки та інші поверхні

кабінету протріть разовою серветкою з дезінфікуючим засобом для обробки поверхонь, на початку роботи та в кінці робочого дня;

• провітрювати приміщення через кожні 2-3 години ;
• обмежити спілкування з колегами, робочі місця яких в інших приміщеннях (кабінетах), виробничі питання вирішувати через засоби телефонного зв′язку;
• поза межами свого робочого приміщення, при відвідуванні місць загального користування (санвузол, санітарні кімнати) одягати маску;
• правильно користуватися засобами індивідуального захисту, а саме: знімати маску не доторкаючись до зовнішньої поверхні, користуватись не більше 2-х годин, утилізувати лише в закриті ємності.

   Для проведення дезінфекції використовують дезінфекційні засоби  дозволені в Україні, що забезпечують ефективне знезараження щодо вірусних інфекції.

• Необхідно дотримуватись інструкції до кожного окремого дезінфекційного засобу, в тому числі щодо дотримання його ефективної концентрації та експозиції (дотримання часу перебування на оброблюваній поверхні).
• антисептики для обробки шкіри рук – спиртовмісні препарати (зі вмістом спирту вище 60%), (діючі речовини – ізопропіловий, етиловий спирт чи їх комбінації); у тому числі такі, які мають пролонгований терміном дії та певний час захищають шкіру рук від хвороботворних мікроорганізмів, а саме: «Тонік «Біоцид плюс» – 6 год, «БактериоСол S» – 3 год., «БіоЛонг – шкірний антисептик» – 5 год., «Брилліант руки 2» – 3 год., «Сенсіва U» – 3 год.
• препарати для дезінфекції поверхонь з мінімальним терміном експозиції (експозиція від 30 сек до 2 хв) — спиртовмісні препарати (діючі речовини – ізопропіловий, етиловий спирт чи їх комбінації);
• для поверхонь, обладнання тощо – деззасоби на основі четвертинних амонієвих сполук чи, хлорвмісні препарати. Необхідно обирати такі засоби, які б забезпечували якісну дезінфекцію при невисокій концентрації розчину, короткому часу експозиції, не псували майно установи та поверхонь приміщень, не мали б неприємного запаху, бажано таблетовані форми для забезпечення чіткого дозування, наприклад: «Жавілар Ефект», «Інкрасепт», «Дезактін», «Соліклор», «Дез Таб», «Дезараль», «Тентамін», «Бланідас 300», «Бланідас Актив», «Медикарин», «Лізоформін», «Гуасепт» та інші.
• Поверхні (меблів, підвіконників, тощо) можна дезінфікувати спиртовими антисептиками швидкої дії: «Фамідез», «Септофан квік», «Еконор дез експрес».